Бог подарил мне радость прикоснуться
к замечательным творческим работам, присланным на Всеукраинский конкурс «Ответственность за творение»,
который Бюро УГКЦ по вопросам экологии уже четвертый год подряд проводит в
Украине и куда я приглашен организаторами в качестве члена конкурсной комиссии.
Сам конкурс посвящен
популяризации экологически-экуменического праздника – День Бога Творца, который
всемирное христианское сообщество отмечает 1/14 сентября как день молитвы и
ответственности за природную среду.
Авторы наилучших работ
получат ценные награды, а их работы будут напечатаны отдельным сборником. Среди
всех победителей, представленных номинаций, будет разыгрываться суперприз –
электрический велосипед.
Рад представить несколько понравившихся мне работ в
номинации рисунок и стихотворение.
«Хто яко Бог?»
Коли Господь творив усе, то знав,
Кого поставити вінцем творіння.
Для того й наше людське тіло взяв,
Пройшов із ним і смерть і воскресіння.
Він дав людині волю, розум, душу.
І здатність дав, щоб іншого любити.
На жаль, про це сказати мушу, що,
давши волю, дав можливість вбити.
І ось людина, що покликана до раю,
Несе розруху, вбивства, море зла.
І в світі так живе, якби Творця немає,
Руйнуючи створіння все до тла.
Бажання «мати» замінило «бути».
І всі зусилля витрачаються на це,
Щоб про своє походження забути.
І зберегти при цьому ще своє лице.
Усе почалося із звичної невдяки.
А далі було гірше – це невірство.
Не раз Господь давав нам знаки
До чого призведе це наше дійство.
Розрухи війн, Чорнобиль, Фукусіма.
Безводні ріки, зрубані ліси, і смоги
І чорний привид Нагасакі, Хіросіми,
З сарказмом нас питає: «Чи ви Бόги?»
Усе, що хоче нині світ і ціле людство –
Побути трішки Богом, а не твором.
Але у цьому й полягає самогубство,
Що ми вчиняємо самі собі на сором.
Тож будьмо вдячними Творцю за світ.
І вірмо, що навколо все дано людині.
За все це ми колись складемо звіт
А може станеться оте у цій хвилині?
Прозріння
Він жив
як хотів. Усюди смітив.
Не
думав, що робить, та раптом прозрів.
І
зойкнув, і крикнув:
Цей
світ, мов смітник!
Невже я
так жив і майже вже звик?
Давай
винуватця шукати й нога
На поле
зелене ступила сама.
–Ой
квіти і травко! Хто вас покривив?
Пляшки
і пакети між вами лишив?
А ти
лиш згадай, як із другом гуляв,
Присів
тут поїсти, сміття накидав.
І
соромно стало, і погляд спустив.
–Пробач,
я поправлю усе, що зробив.
Іду я
до річки, сміття в рюкзаці.
Засохли
берези на березі всі.
А вітер
сухеньким листом шелестить:
–Хто
сік з них точив, рани їм не згоїв.
І тут я
згадав, як весною прийшов,
Пробачте
мене! Знову винен я, знов!
У ліс
на галявину ступив тихо я.
Чи й
тут щось лишила злочинна рука?
Ялинка
у око упала мені,
Під
нею, напевно, палили вогні?
Тут
пластик й бляшанки, розбиті пляшки,
В
ялиночки гілки зчорнілі, страшні.
Смола,
як сльоза, запеклася на ній.
А в ній
забриніли два слова: «Не вбий!»
Я впав
на коліна. О, Боже, побач,
Що гріх
мій великий! Благаю, пробач!
Від
нині кидатиму все у смітник,
Відмовлюсь
від того, до чого я звик.
І голос
почув, наче шепіт вгорі:
Завжди
пам’ятай, що ти гість на землі.
Віддай
їй пошану, свою дай любов,
Вона ж
заплатить лиш здоров’ям й добром.
В
природній красі ти побачиш Мене
Душа у
чеснотах святих зацвіте.
Господь-Творець всього сущого.
О Господи! Чия вина.
Що в
Україні йде війна? Батьки в тривозі за сини.
Від смерті їх охорони.
Чому це гине самий цвіт
І покидає
грішний світ?
Чом сироти так гірко плачуть?
У снах своїх батьків лиш бачуть.
О Господи! Ти всюди сущий
І милосердний,
всевидющий.
Помилуй нашу Україну,
За неї добрі люди гинуть.
Створив Ти світ не для війни.
Ми на кордоні без стіни.
Тебе ми просим на колінах,
Не хочем жити на руїнах
Ти сущого всього Творець
І справедливості взірець.
Помилуй нашу Ти Державу.
Ми ж житимем на Твою славу.
Як зупинити цю війну!
Не віддавай нас в чужину!
Щасливі будуть наші діти,
Будемо разом ми радіти.
Дай мирного у світі неба,
Найбільша в цім тепер потреба.
І наверни всіх на дорогу,
Котра веде лише до Бога.
Найди для кожного ту стежку,
А ми як вишиту мережку,
Любім, цінім й крокуймо нею
І не робім цей світ різнею.
Ми віримо Тобі наш Боже.
Нехай нам віра допоможе.
І ми приймем причастя з чаші,
Добріші стануть серця
наші.
Бо хто приймає Тіло й Кров,
Приходить під Святий
покров.
Молитва ломить береги.
Стають безсилі вороги.
Війні ми скажем разом:
« Ні». Здобудем мрії потайні.
І житимем Богу на Славу.
Збудуємо нову державу.
